Журавель сірий Grus grus (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Журавлеподібні (Gruiformes), родина — Журавлеві (Gruidae). Один з 2-х видів роду у фауні України; один з 10-ти видів роду у світовій фауні. Природоохоронний статус виду: Рідкісний. Ареал виду та його поширення в Україні:Гніздиться у Пн., Центральній і Сх. Європі, Пн. Азії; птахи європейської популяції зимують на Піренейському п-ві, у Пн. і Сх. Африці, Малій Азії, азійські птахи проводять зиму у Пд. Азії. В Україні гніздиться на Поліссі, у Лівобережному лісостепу і частково у Лівобережному степу, а також, можливо, на Сиваші; мігрує по усій країні. Чисельність і причини її зміни: Зараз у країні від 500–600 до 700–850 пар. У Сумській обл. 60–70 пар, Чернігівській — 7–11, Київській — 16–23, Полтавській — 40–45, Харківській — 100–110, Донецькій — 15–20, Луганській — 40, Дніпропетровській — 10–15. На Лівобережжі — 410–460 пар, з яких 80–100 — на Поліссі, 180–200 — у Лісостепу, 160–175 — у Степу. У долині Сули біля 25–30 пар, Удаю — 15–20, Псла — 30–35, Хорола — 3–5, Ворскли — 65–70, Мерли — 12–15, Орельки — 12–15. У поліських р-нах Правобережжя — 80–100 пар. Міграційні скупчення на Житомирщині, Полтавщині, Київщині, у БЗ «Асканія-Нова» — 8–16 тис. ос. На Центральному Сиваші восени тримається до 8–10 тис. ос. У м’які зими небагато птахів зимує у р-ні БЗ «Асканія-Нова» і на Сиваші. Чисельність європейської популяції — 74–100 тис. пар. Зміна чисельності: фактор непокою на гніздуванні, зниження рівня води у гніздових біотопах, що робить доступними гнізда для хижаків, браконьєрство, зіткнення з електролініями, використання пестицидів. Особливості біології та наукове значення:Весняна міграція у березні — на початку травня. Моногам, пари постійні. У р-ни гніздування повертається з кінця березня — до початку травня. Оселяється по заболочених лісах, на великих відкритих болотах та у заплавах з заростями очерету. Гніздиться окремими парами, гнізда з рослинних решток на купинах або сухих місцинах. Кладка з 1–3 яєць у кінці квітня — на початку травня, насиджують обидва птахи. Інкубація близько 30 діб. Молодь починає літати у віці 2-х місяців. Статева зрілість у віці 4–6 років. Осіння міграція з середини вересня до кінця жовтня. Живиться переважно рослинною їжею: вегетативними частинами рослин, насінням, ягодами, а також комахами, ящірками, зміями, яйцями птахів, гризунами, молюсками тощо. Морфологічні ознаки: Маса тіла: 4–7 кг, довжина тіла: 114–130 см, розмах крил: 200–230 см. Шия, дзьоб і ноги довгі. Дорослий птах сірий, на тім’ї гола червона шкіра; потилиця, горло і верх шиї чорні, по боках голови білі смуги, дзьоб буруватий, ноги чорні. Молодий птах рудувато-бурий. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Під охороною CITES (Додаток ІІ),Бернської (Додаток ІІ), Боннської конвенцій (Додаток ІІ), угоди AEWA, внесений до ЧКУ (1994) Необхідно надати охоронний статус місцям гніздування і перебування виду під час міграцій та зимівлі, обмежити застосування пестицидів у місцях гніздування. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: .Відомостей немає. Господарське та комерційне значення:Відомостей немає.

Горностай Mustela erminea (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Куницеві (Mustelidae). Один з 20-ти видів роду, один з 6-ти видів роду в фауні України. Природоохоронний статус виду: Неоцінений. Ареал виду та його поширення в Україні:Більша частина Європи, гори Кавказу та Середньої Азії, Сибір, Пн. Монголія, Китай та Пн. Америка. В Україні поширений скрізь, окрім Криму та деяких степових р-нів. Чисельність і причини її зміни: Невідома. У 1999 р. у Дунайському заповіднику було обліковано 330-470 особин. На о-вах Кременчуцького водосховища, у Чорноморському заповіднику, в дельті Дністра мешкає по 10–50 тварин. У Донецькій та Луганській областей чисельність оцінюють у 500–600 особин. Причини змiни чисельностi: трансформація водно-болотних угідь. Суттєво погіршило ситуацію депресія популяцій водяної нориці — основної жертви хижака. Особливості біології та наукове значення:Горностай віддає перевагу зволоженим ділянкам з високим травостоєм. Мешкає у дуплах, під хмизом та в різних порожнинах. Він харчується норицями, мишами, ховрахами, пацюками, ондатрами та водоплавними птахами, хоча також їсть риб, амфібій, рептилій та плоди рослин. Робить схованки харчів. Самки дуже рано стають статевозрілими. Тривалість вагітносі разом з ембріональною діапаузою становить 240–393 доби. Шлюбний період триває близько 6 місяців, у виводках буває 3–14 щенят. Береги водойм, болота, заплавні та байрачні ліси, іноді агроценози та населені пункти. Морфологічні ознаки: Невелика тварина, довжина тіла самців — 26–31, самок — 20,5–26,8 см; маса, відповідно: 158,3–320 та 142,5–205 г. Має невисоке щільне хутро, яке влітку набуває коричневатожовтувато-сірого, а взимку, окрім кінцевої чорної третини хвоста, — білого забарвлення. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до ІІ видання ЧКУ, Червоного списку МСОП і як вид, що підлягає охороні, доБернської конвенції. Охороняється на території державних заповідників (Дунайський, Луганський, Український степовий, Чорноморський, Карпатський, Канівський, Розточчя, Поліський та ін.), національних парків та інших об`єктів ПЗФ. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Добре розмножується, але в Україні не розводять. Господарське та комерційне значення: Був мисливським видом.

Гуска мала (гуска білолоба мала) Anser erythropus (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Гусеподібні (Anseriformes), родина — Качині (Anatidae). Один з 4-х видів роду, зокрема у фауні України. Підвидів не утворює. Природоохоронний статус виду: Вразливий. Ареал виду та його поширення в Україні: Внутрішні тундри і лісотундри Євразії від Норвегії до Чукотського хребта. Зимує на Пд.-сх. Каспії, у Азово-Чорноморському р-ні, пн.-зх. Європі, Китаї. В Україні під час міграцій зрідка трапляється по всій території, регулярніше у Пн.-зх. Приазов’ї, де обмежено може залишатися і на зимівлю. Також зрідка зимує у пд. частині Сивашу. Чисельність і причини її зміни: Трапляється на прольоті окремими групами по 3–7, зрідка до 20–30 ос., іноді зграями до 50–300 ос., переважно з іншими видами гусей. Світова чисельність не перевищує 30 тис. ос. Останніми роками відбувається збільшення чисельності виду на міграціях та зимівлі у пн.-зх. Приазов’ї, що пов`язано з погіршенням умов зимівлі на Каспії. До причин зміни чисельності належать: трансформація біотопів у місцях зимівлі, браконьєрство, винищення під час линяння на місцях гніздування, розлякування птахів у репродуктивний період. Особливості біології та наукове значення: Весняна міграція в Україні з середини березня до початку травня. Восени з’являється в середині або кінці вересня. В АзовоЧорноморському р-ні трапляється до грудня. Гніздові біотопи — схили берегів річок, вкриті густою рослинністю. На зимівлі та міграціях тримається різних типів водойм. Живиться переважно рослинною їжею. Морфологічні ознаки: Маса — 1,3-2,3 кг, довжина тіла — 51–60 см, розмах крил — 1215–1340 мм. У дорослого тулуб темно-бурий, черево і підхвістя білі, на лобі велика біла пляма (заходить на тім`я), навколо ока голе жовте кільце; дзьоб (коротший за 40 мм — головна відмінність від гуски білолобої) та лапи рожеві. Молоді птахи буруваті, без білої плями на лобі. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до ЧКУ (1994), Європейського червоного переліку, у Додаток І Директиви Ради Європи про охорону диких птахів, у Додаток І Боннсь кої конвенції, Додаток II Бернської конвенції і угоди AEWA. Виконується міжнародна програма реінтродукції в природу в Лапландії. В Україні разом з іншими водоплавними птахами охороняється на об’єктах природно-заповідного фонду. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Успішно розмножується в умовах неволі, але в Україні не розводять. Господарське та комерційне значення: Раніше була об’єктом спортивного полювання.

Орел-карлик

Hieraaetus pennatus (Gmelin, 1788)

Тип:	Хордові. Chordata.
Клас:	Птахи. Aves.
Ряд:	Соколоподібні. Falconiformes.
Родина:	Яструбові. Accipitridae.

Один з 5-ти видів роду; єдиний вид роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду:

Рідкісний

Ареал виду та його поширення в Україні:

Євразія (пд. частина та помірний пояс), Пн-зх. та Екваторіальна Африка, Австралія. В Україні гніздиться головним чином у лісостеповій смузі, спорадично у степовій (по долинах річок, байрачних і штучних лісах) і лісовій смугах та передгір'ях Карпат.

Чисельність i причини її зміни:

У середині XX ст. помітно зменшилась, наприкінці 1980-1990 рр. становила не менш 450-500 пар. В останнє десятиріччя спостерігається стабілізація чисельності. Основна чисельність виду зосереджена на пн. Одеської обл., в Кіровоградській обл. та на сх. України. В Європі гніздиться 4,4-8,9 тис. пар. Основними причинами зміни чисельності є скорочення площі старих лісів, незаконний відстріл, зменшення чисельності ховрахів як головного об'єкту живлення.

Особливості біології та наукове значення:

Гніздовий перелітний птах майже усієї території України (крім більшої частини Карпат і Криму). Весняний проліт починається у квітні. Летить поодинці або парами. Трапляється на ділянках старих широколистяних та мішаних лісів, що межують з відкритими просторами; рідше у байрачних і заплавних лісах степової смуги. З другої половини квітня займає гніздові ділянки і приступає до шлюбних ігор. Гнізда будує у верхній частині старих дерев (найчастіше на дубах), на висоті 10-27 м, в штучних лісах на пд. гніздиться на висоті до 4 м від землі. У кладці (кінець квітня - початок травня) 1-2 (рідше 3) яйця. Насиджує переважно самка, біля 30 діб. Пташенята залишають гніздо у липні - на початку серпня. Живиться переважно гризунами і птахами дрібних та середніх розмірів.

Морфологічні ознаки:

Маса тіла - 660-960 г, довжина тіла - 450-500 мм, розмах крил - 1100-1320 мм. Дві форми забарвлення: бура з невеликими яскраво-білими плямами на плечах, а також світла з білуватим черевом та нижніми покривними перами крил і загальним темним верхом.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:

Охороняється у Канівському і Луганському заповідниках. Включено до ЧКУ (1994), CITES (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:

Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення:

Відомостей немає.

Строкатка степова

Lagurus lagurus (Pallas, 1773)

Тип:	Хордові. Chordata.
Клас:	Ссавці. Mammalia.
Ряд:	Гризуни. Rodentia.
Родина:	Хом’якові. Cricetidae.

Єдиний вид роду у фауні України

Природоохоронний статус виду:

Зникаючий

Ареал виду та його поширення в Україні:

Поширений від Подніпров'я до Єнісею. В Україні поширений на сх. від Дніпра в межах степової та лісостепової зон. Ареал інтенсивно скорочується із зх.; на теренах Придніпровської низовини вид, ймовірно, зник.

Чисельність i причини її зміни:

Сучасна чисельність складає до 1% від інших видів дрібних ссавців; у живленні сов частка виду складає 1-5% жертв. Серед причини скорочення чисельності - руйнація степових ценозів унаслідок розорювання і надмірного випасу худоби, боротьба із "шкідливими" гризунами упродовж всього XX ст., фрагментація популяцій. Останні два десятиліття відомий лише за реєстраціями у пелетках сов і сичів.

Особливості біології та наукове значення:

Характерний мешканець степу, інколи зустрічається на посівах багаторічних трав. Типові біотопи - цілинні ділянки різнотравнотипчакових, полиново-злакових і лучних степів, зарості степових чагарників, посіви багаторічних трав. Землерий, що риє розгалужені нори. Має переважно сутінкову активність, взимку активний і вдень. Живиться переважно вегетативними частинами трав'янистих рослин та насінням диких трав. Характерна висока інтенсивність розмноження на фазі зростання чисельності. Розмноження протягом всього теплого періоду року, плодить по 5-7 малят до 6 разів на рік. Живуть 1-2 роки.

Морфологічні ознаки:

Дрібна нориця з характерними забарвленням і пропорціями тіла. Довжина тіла - 85-105 мм; хвіст короткий (10-18 мм), сурозмірний з довжиною задньої лапки (13-16 мм). Ступні задніх ніг густо вкриті волоссям. Хутро спини попелясто-сіре з жовтим відтінком. На спині уздовж хребта від носа до хвоста проходить темна смуга.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:

Вид дотепер не мав охоронного статусу, за МСОП має категорію LC. Охороняється на територіях об'єктів природно-заповідного фонду Луганської та Донецької обл. Ефективна охорона може бути досягнута лише при збільшенні кількості та площі степових заповідних ділянок.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:

Утримання в неволі не складне. Розмножуються при утриманні у віваріях.

Господарське та комерційне значення:

Раніше вид відносили до "шкідників" сільського господарства.

Лунь польовий

Circus cyaneus (Linnaeus, 1766)

Тип:	Хордові. Chordata.
Клас:	Птахи. Aves.
Ряд:	Соколоподібні. Falconiformes.
Родина:	Яструбові. Accipitridae.

Один з 9-ти (за ін. джерелами, 10-13) видів роду, один з 4-х видів у фауні України.

Природоохоронний статус виду:

Рідкісний

Ареал виду та його поширення в Україні:

Пн. Америка, Європа та Азія. Сучасний гніздовий ареал в Україні включає деякі пн. р-ни Полісся і, можливо, частину Зх. України. Зимує на всій території країни, переважно в степовій та лісостеповій смугах.

Чисельність i причини її зміни:

Європейська гніздова популяція складає 3259 тис. пар. Гніздова популяція виду в Україні налічує не більше 10-20 пар. Найрегулярніше гніздиться на Волинському Поліссі вздовж пн. кордону з Білоруссю, а також в прикордонних р-нах з Росією. Щільність гніздової популяції зростає зі сходу на зх. та з пд. на пн.. Сучасний стан української гніздової популяції на критичному рівні і потребує подальшого дослідження. Причини зміни чисельності: значна деградація гніздових біотопів, викликана осушувальними роботами, надмірним заростанням лук та лісових галявин, збільшення площ весняного випалювання рослинності по балках та долинах річок, а також осіннього випалювання стерні.

Особливості біології та наукове значення:

Віддає перевагу природним біотопам. Гніздиться на великих лісових галявинах, згарищах, торфових болотах, на луках, полях кормових трав. Перші мігранти спостерігаються на початку березня. Моногам. Гніздо мостить на землі. Яйця відкладає у травні-червні. В кладці 2-5 яєць. Насиджування до 30 діб. Молоді перебувають у гнізді протягом 32-42 днів. Перші льотні виводки трапляються з середини липня. Осіння міграція відбувається у вересні-листопаді. Мігрує поодинці або розрідженими групами по 2-4 ос. У раціоні переважають дрібні гризуни. Також охоче живиться горобиними птахами, ящірками, зрідка комахами.

Морфологічні ознаки:

Маса тіла - 400-564 г, довжина тіла - 430500 мм, розмах крил - 116-1198 мм, У дорослого самця голова, шия, воло, спина, поперек і верх крил сірі; надхвістя біле; решта тулуба сірувато-біла; пера на верхівці крил чорні; райдужна оболонка ока, восковиця і ноги жовті. Доросла самка зверху бура, пера з вохристою облямівкою; надхвістя біле; на хвості темно-бурі смуги. Молодий птах подібний до самки, але з рудим відтінком; другорядні махові пера зі споду бурі; райдужна оболонка ока темно-коричнева.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:

Вид включено до ЧКУ (1994), CITES (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій. Необхідні заходи охорони: виявлення та охорона гнізд птахів та гніздових ділянок, удосконалення природоохоронного законодавства, пропаганда охорони виду. Гніздова біологія виду в Україні вивчена недостатньо, і для його збереження необхідна спеціальна науково-природоохоронна програма.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:

Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення:

Відомостей немає.

Перегузня

Vormela peregusna (Guldenstadt, 1770)

Тип:	Хордові. Chordata.
Клас:	Ссавці. Mammalia.
Ряд:	Хижі. Carnivora.
Родина:	Куницеві. Mustelidae.

Єдиний вид роду.

Природоохоронний статус виду:

Рідкісний

Ареал виду та його поширення в Україні:

Ареал охоплює Пд.-Сх. Європу, Малу, Передню, Середню Азію і деякі райони Китаю. В Україні перев'язки поширена на території Запорізької, Донецької та Луганської обл. Основними біотопами перегузні являються відкриті безлісі простори у Степу, рідше - чагарники, долини річок та окраїни лісових масивів у Лісостепу.

Чисельність i причини її зміни:

В Україні мешкає біля 100 особин. Трансформація цілинних степів в агроценози, а також повсюдне зникнення ховрахів та сліпаків - основних жертв хижака.

Особливості біології та наукове значення:

Перев'язка є автохтоном степової та напівпустельної фауни. Для неї характерна сутінково-нічна активність, що робить її малопомітною твариною. За будовою геному рід Vormella філогенетично тісно пов'язаний з родом куниць (Martes), і, в той же час, суттєво відособлений від нього. Найбільше значення у харчуванні хижака належить ховрахам, тушканчикам, хом'якам, сліпкам, мишам і норицям, хоча він також полюбяє баштанні культури, плоди шипшини, терну, глоду, винограду. Відомі випадки сумісних полювань перегузні разом з лисицею. Власних нір вона не будує, а використовує житла степових гризунів. Індивідуальна ділянка у тварини невелика і становить 10-30 га. Розмноження перев'язки мало досліджене. Для неї характерна латента фаза розвитку зародка. У квітні-травні спостерігається максимум (53-54%) породіль, які загалом трапляються з березня по листопад включно. Самиця народжує 2-14 малят вагою 3,2-4,7 г, хоча інтенсивність відтворення низька близько 8 ембріонів на 100 самиць. Ймовірно у вихованні нащадків приймають участь обоє батьків.

Морфологічні ознаки:

Перев'язка схожа на лісового тхора, від якого відрізняється меншими розмірами (довжина тіла - 269-352 мм, маса - 370-715 г) та строкатим кольором хутра, що поєднує чорні, жовті, білі смуги і плями.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:

Занесено до І і ІІ видань ЧКУ (1980, 1994). Як вразливий вид включений до Червоного списку МСОП, і як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Охороняється в Луганському державному (ділянки "Стрільцівський степ", "Провальський степ") та в Українському державному заповідниках (ділянка "Хомутовський степ").

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:

Відомі випадки розведення у деяких зоопарках Європи.

Господарське та комерційне значення:

Не має.

Тхір степовий

Mustela eversmanni Lesson, 1827

Тип:	Хордові. Chordata.
Клас:	Ссавці. Mammalia.
Ряд:	Хижі. Carnivora.
Родина:	Куницеві. Mustelidae.

Один з 20-ти видів роду, один з 6-ти видів роду в фауні України.

Природоохоронний статус виду:

Зникаючий

Ареал виду та його поширення в Україні:

Центральна Азія, Сибір, Далекий Схід та Пд.-Сх. Європа. Поширений на всій території Україні, але в багатьох місцях зник.

Чисельність i причини її зміни:

У 1970-х рр. в Україні мешкало біля 30 тис. особин. Найбільша щільність на цілині сягала 5, на вигонах - 3, на сіножатях - 1, на ланах - 0,05 особин на 1 тис. га. Раніше у Черкаській та Полтавській обл. - 12 особин на 1 тис. га, а зараз - 0,1. У Луганському заповіднику колись щільність сягала 80 особин на 1 тис. га, тепер<1; у Чорноморському заповіднику (1992-98 рр.) - 4-13 на 1 тис. га, зараз мешкає 12-15 тхорів, хоча у 1924 р. поряд - здобули ~ 1 тис. Причини зміни чисельності: землеробське освоєння залишків цілини та масове винищення ховрахів. Зараз найбільше тварин мешкає у Криму, де збереглися ділянки степу.

Особливості біології та наукове значення:

Живиться ховрахами, хом'яками, мишами, норицями, тушканчиками, у деяких місцях - бабаками та пацюками. Полюбляє ягоди винограду, шовковиці, терну, пасльону, шипшини, різні фрукти; їсть жуків, коників, ящірок, змій, рибу, раків, амфібій, диких птахів та падло, робить запаси їжі. Мешкає переважно у норах своїх жертв. Може перекочовувати, долаючи за ніч 3-18 км. Статева зрілість у 8 місяців, парування: березень-травень, вагітність триває 37-38 днів, а кількість малят у виплоді становить 7-9 (1-12). Виводкова нора має кілька виходів та камери для зберігання корму. У ній щенята живуть до 2-2,5 місяців. Місця перебування: степи, перелоги, пасовища, рідше - орні землі, луки, лісові галявини.

Морфологічні ознаки:

Довжина тіла самців - 29,6-77, самиць - 26,1-51,5 см; маса, відповідно: 0,48-1,53 та 0,350,76 кг. Має високе пухнасте хутро, яке влітку набуває рудувато-жовтуватого, а взимку - білясто-вохряного забарвлення; на морді, коло носа і очей є чорно-бура маска.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:

Вид занесено до І і ІІ видань ЧКУ (1980, 1994), Червоного списку МСОП і ІІ додатку до Бернської конвенції. Охороняється на території державних заповідників ("Асканія-Нова", Дунайський, Луганський, Український степовий, Кримський, Чорноморський) національних парків (Азово-Сиваський, "Меотида") та інших об'єктів ПЗФ.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:

Добре розмножується, але в Україні не розводять.

Лунь степовий

Тип:	Хордові. Chordata.
Клас:	Птахи. Aves.
Ряд:	Соколоподібні. Falconiformes.
Родина:	Яструбові. Accipitridae.

Один з 9-ти (за ін. джерелами, 10-13-ти) видів роду, один з 4-х у фауні України.

Природоохоронний статус виду:

Зникаючий

Ареал виду та його поширення в Україні:

Євразія - від пониззя Дунаю до Забайкалля та Пн.-зх. Монголії. Зимує у Пд. Азії, Сх. та Пд. Африці. В Україні ще у середині ХХ ст. був досить звичайним видом майже усієї степової смуги, але потім зник з гніздування на усій території, і в останні роки випадків гніздування також не спостерігали.

Чисельність i причини її зміни:

На гніздуванні в Україні відсутній, дуже рідкісний під час прольоту. В цілому у Європі гніздиться, за різними оцінками, 310-1200 пар (майже усі в Росії). Основні причини зміни чисельності: суцільне розорювання степів призвело до знищення гніздових біотопів, обмежило можливості здобування їжі у високотрав'ї польових культур; негативний вплив мало застосування пестицидів.

Особливості біології та наукове значення:

Рідкісний пролітний птах. Через територію України весною пролітає з кінця березня до середини квітня. Тримається у відкритих ландшафтах. Полюбляє оселятися в заростях бур'янів, чагарників, іноді серед лучного високотрав'я та на полях озимих. Моногам. Гнізда влаштовує на землі. У кладці 3-5 яєць (перша половина травня). Насиджування триває близько 30 діб. Пташенята залишають гніздо в 40-денному віці. Осіння міграція через територію України відбувається наприкінці серпня - у вересні. На зимівлі в Украіні не трапляється. Живиться дрібними гризунами і птахами, рідше плазунами, земноводними і комахами.

Морфологічні ознаки:

Маса тіла: 310-550 г, довжина тіла: 400-480 мм, розмах крил: 950-1100 мм. У забарвленні і розмірах добре виражений статевий диморфізм. Самець зверху світло-сірий, знизу білуватий з вузькими чорними вершинами крил. Самка бурувата зверху і світло-вохриста з дрібними поперечних рисками знизу, з контрастним білим надхвістям. Молодий птах на першому році життя схожий на самку.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:

Занесено до Червоного переліку МСОП (2000) (близький до стану під загрозою), включено до CITES (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:

Відомостей немає.

Видра

У 1960-х на території нашої держави налічувалося близько 1600 видр. Наприкінці 80 - початку 90-х ареал проживання видр розширився, завдяки чому чисельність цих ссавців збільшилася до 10 000. Однак, вид залишається вразливим, і занесеним до Червоної книги України і список Всесвітнього союзу охорони природи.

Барсук і водяна полівка Шермана були викреслені зі списку рідкісних і вимираючих тварин, оскільки їх чисельність була відновлена ​​до безпечного рівня.

Вівсянка чорноголова

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Горобцеподібні (Passeriformes), родина — Вівсяникові (Emberizidae). Один з 37-ми видів роду; один з 16-ти видів роду у фауні України. Природоохоронний статус виду: Рідкісний. Ареал виду та його поширення в Україні: Від пд. частини Європи до зх. узбережжя Каспію. До 1950 рр. обл. гніздування в Україні простягалася вузькою смугою від пд.-сх. кордонів Луганської та Донецької обл. вздовж Пн. Приазов ’я на зх. до «Асканії-Нова». Спорадично гніздився на пд. сх. Керченського п-ову. Сучасний ареал в Криму охоплює весь Керченський п-в. Спостерігається подальша тенденція просування виду в передгір’я Криму. Окремі пари та територіальні самці відмічені на узбережжі Молочного лиману, на пн. Арабатської стрілки, в ок. м. Таврійська (Херсонська обл.) та в Степовому Криму. Чисельність і причини її зміни: У Європі — близько 2,8 тис. пар, в 1970–1990 рр. спостерігалося значне скорочення. В Україні, до середини 1970 рр. чисельність на Керченському п-ві сягала, можливо, декількох десятків пар, а на початку ХХІ ст. — 150–200 пар. У Пн. Приазов’ї чисельність різко скороти лась до 50–200 пар. У Луганській обл. до початку 1990-х рр. нараховувалось близько 20 пар, нині гніздяться поодинокі пари. Розширенню ареалу та зростанню чисельності виду в Криму сприяє погіршення культури землеробства та зменшення масштабів тваринництва. У Пн. Приазов’ї скорочення чисельності в 1980–1990 рр. пов’язане з розвитком сільського господарства та будівництвом пансіонатів що призвело до знищення природних біотопів. Особливості біології та наукове значення: Трапляється у відкритих сухих степах, на зсувних схилах морських берегів. Тримається серед високої рудеральної рослинності, молодих полезахисних лісосмугах та чагарниках. У місцях гніздування з’являються в квіті–травні. Гнізда розташовуються в кущах та заростях трав’яних рослин. У кладці 2–7, частіше 4–5 яєць. Насиджує самка протягом 14–16 днів. Пташенята залишають гніздо у віці приблизно 12 діб. Відліт у липні–серпні. Живиться зерном культурних рослих, насінням бур’янів та комахами. Морфологічні ознаки: Довжина тіла — близько 17 см, маса тіла — 25–33 г. Дорослий самець у шлюбному вбранні: голова чорна; задня частина шиї, спина, малі покривні пера верху крил, поперек і надхвістя каштаново-руді; горло і решта нижньої частини тулуба яскраво-жовті; дзьоб сірий; ноги бурі. Доросла самка зверху бурувато-сіра, на спині рудий відтінок і темні плями, поперек і надхвістя жовтуваті або рудуваті; низ жовтуватий. Молодий птах подібний до самки, але в оперенні переважає вохристий відтінок. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Занесено до Бернської конвенції (Додаток ІІ). ЧКУ (1994). Охороняється в Луганському та Опукському ПЗ, РЛП «Меотида». Необхідно запобігати знищенню природних біоценозів, придатних для гніздування виду.

Тинівка альпійськ

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Горобцеподібні (Passeriformes), родина — Тинівкові (Prunellidae). Один з видів політипного роду; один з 3-х видів у фауні України Природоохоронний статус виду: Вразливий. Ареал виду та його поширення в Україні: Гори Центральної і Пд. Європи, пн. частина Азії. В Україні трапляється в Карпатах у межах Івано-Франківської та Закарпатської обл. Достовірно гніздиться на Чорногорі (гг. Петрос, Говерла, Брецкул, Данциш, Туркул, Шпиці, Ребра, Гутин Томнатик, Бребенеску, Менчул, Піп Іван), Свидовці (гг. Близниці, Герешаска), Марамороші (г. Піп Іван) та в Ґорґанах (г. Добушанка). Можливо, гніздиться на інших вершинах Ґорґан (гг.Медвежик, Хом’як, Сивуля, Попадя, Аршиця) та у Гринявах. Чисельність і причини її зміни: Популяція виду в Українських Карпатах складає 190 пар, з яких більше 60% гніздиться у Чорногорі. Чисельність виду у Європі оцінюють більше ніж у 100 тис. пар, і вона наразі стабільна. Причини зміни чисельності: несприятливі погодні умови, випасання худоби у місцях гніздування, фактор непокою. Особливості біології та наукове значення: Осілий птах, взимку здійснює вертикальні кочівлі, спускається у долини. Заселяє кам’янисті урвища і розсипи, вершини гір з окремими виходами гірських порід у субальпійському і альпійському поясах у межах висот 1600–2060 м н. р. м. До розмноження приступає у кінці травня — червні, в залежності від сходження снігу на гніздових ділянках. При загибелі перших кладок бувають повторні. Гніздиться окремими парами, рідше невеликими групами. Гнізда розміщує у важкодоступних місцях на скелях у тріщинах або під камінням, кущами, будує зі стебел рослин, моху, корінців, лишайників, пір’я. Насиджує кладку самка, 14–16 днів. У кладці 3–5, в середньому 4 яйця. Найчастіше виживає 2–3 пташенят. Пташенята залишають гніздо у віці двох тижнів. Статева зрілість настає на другому році життя. Живиться комахами і павуками, рідше іншими дрібними безхребетними, а також ягодами і насінням рослин. Морфологічні ознаки: Довжина тіла — 18 см, маса — близько 40 г. У дорослого птаха голова і шия сірі, спина сірувато-бура з темними поздовжніми рисками; на горлі темні та білі поперечні смуги; груди, черево і боки тулуба руді зі світлими смугами, махові пера чорні, стернові пера бурі з білою облямівкою, дзьоб темно-бурий з жовтою основою, ноги бурі. У молодого птаха низ рудуватий з темними плямами. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Вид включено у Додаток ІІ Бернської конвенції. ЧКУ (1994). Охороняється у Карпатському БЗ, ПЗ «Ґорґани» та Карпатському НПП. Для охорони виду потрібно заборонити випасання худоби у місцях гніздування.

Корсак (степова лисиця)

Через цінне хутро є об'єктом мисливського промислу. Занесена до міжнародної Червоної книги. На Україні популяція степової лисиці залишилася тільки в Луганській області. Чисельність зграї не більше 20 особин.6